?

Log in

No account? Create an account

Особистості на проекті

Полюбила дивитися "Голос країни". В останному проекті приймає участь Славко Вакарчук і тепер драматургія яскравіша.
Не втрачаю надію, що скоро моя Настюха теж "созрєєт".
От є люди, ще молоді, але вже тверді горішки.
Наприклад ця маленька дівчинка, Христина Соловій, така начебто мамина доця, але насправді дуже характерна актриса, у you tube найбільше переглядів у неї. До речі я теж можу заплакати від пісні, так як Славко.


Наприклад в суботу прибирала в хаті, включила диск молодої Ніни Матвієнко, а потім не зчулася як почала підплакувати від "Сміються плачуть солов'ї".


Ось іще один персонаж.
Нагадує мені Жоеля, з яким я працювала в Ашані, він навчався в Львові, вивчив українську мову і просив наших російськомовних киян розмовляти з ним тільки українською мовою. І це була не поза, не ідея, а просто необхідність, він же не розумів російську дійсно :) То було щось, коли деякі "українці" розмовляли з цим африканцем.

Cтрасті по Сталіну

Останніми днями багато говорять про Сталіна, чому?
Тому що він 60 років тому назад пішов у пекло.

Ціле людське життя прошло, а лемент не вщухає.

Я не буду агітувати проти нього. Звичайно всім людям, у яких нормально з головою та серцем, розуміють, що він тиран та людоненависник.
Коли чути на пострадянському просторі тугу за сталіним, виникають роздуми.

1.Коли дивляться на мєнтів, депутатів, донецьких гопнічків, думають що з нашим народом тільки так і треба.Але не думають про те, що вони теж люди, і їх теж треба любити.
Висновок перший: ми ще так мало християни.

2. Ми не любимо таких людей, як самих себе, їм би ми подарували Сталіна, але не собі.
Бо ніхто при здоровому глузді, зараз би не відправився у 1933, 1937 чи у 1941.
Висновок другий: ми себе не любимо, бо ті ж гопнічки, то є теж народ, як і ми. Дві сторони однієї медалі.
Наші предки 150 років створювали для них "Просвіти", шли в народ, а ми їм, як і собі, до речі, тільки страху бажаємо.

3. Звичайно Росія і частково Україна (до якої докотилося тільки частково) не пережила епохи Ренесансу.
Епохи, коли особистість людини, її доля, її призначення у світі - стали темою культурного та філософського життя.

Тому бідна Росія, та частина України, яка боком до неї прилягає, ще досих пір шукає той "пресловутый смысл жизни" отруюючи існування мільйонам.

Я щиро бажаю Росії та нам пережити духовний Ренесанс, та навічно закрити тему "самобичевания".
Це так прикро в 21 столітті жити в суспільстві, в якому ще немає елементарного гуманізму, а будуються ті ж самі неофеодальні граблі.
Не дивно, що є його жреці, які закликають дух Сталіна прийти.
Не дай Бог.


Я ще того, перестроєчного покоління, в 1991 році мені було 17. Під цю пісню ми танцювали "мєдляк", і щиро вірили, що скоро ми повернемося з війни.

Знову прийшла весна

У втомлене розбите серце Києва приходить весна.
Шрами на ньому, погляд погас - але якщо тобі потрібна моя любов, то візьми, я тебе обійму.

Сижу ридаю від нового шедевру

Варшава центральна

Давно приїхала з Варшави, але то відсипалася, то був День народження дочки.
Вражень не так і багато, зважаючи на погоду та кількість зустрічей ми товклися в центрі, від нашого готелю "Голден Туліп" до Старого міста. От так кілька раз пішочком під снігом та туманами гуляли, потім заходили в якийсь черговий "Запецьок" та відігрівалися та "напивалися" :), окремо потім відкрили "Подвале" та "Хард Рок кафе".
Окреме "дякую" френду oles_maslak, його поради були дуже цінні, я водила своїх колег по Варшаві, як справжній гуру, а поляків дивувала сформованим планом дій, до того ж додалися знання з історії Речі Посполитої та другої світової війни, тому в них виникало питання в очах: "Звідки я це все знаю".:)

Звичайно, в мене дивне хобі, як для жінки: історія, політологія, культорологія :)
Кілька зауважень щодо Варшави:
1. Я не відчувала себе аж надто за кордоном, тобто вже в Німеччині це є, а в Польщі цього ще немає.
2. Варшава та Вісла звичайно програє (набагато програє) в величі, архітектурі, мальовничості, просто у романтичності та красі Києву та Дніпру, і Львову також, та як всі говорять Кракову (не була в Кракові, не знаю).
3. Але програючи в красі та величі, вона і не намагається понтуватися, як наприклад Москва, хоча хмарочоси, які обступили сталінський палац культури та мистецтв - це символ, це суть сучасної Польщі.
Перемогти, задушити, знівелювати совок, як у себе в місті, так і у себе в душі.
4. Це прагнення бути справжніми європейцями, плюс чітка національна та релігійна самоіндефікація, величезний плюс Польщі, що допомагає цій країні успішно розвиватися та дає полякам відповідь на багато внутрішніх питань.

Чому я не відчувала себе аж так далеко від дому. Тому що в нас це прагнення бути європейцями, внутрішня самоіндефікація теж присутня, але вона якось розмита в повітрі. І чим далі на схід України,тим вона прозоріша.
І хоч я попросила "Убєдительно" коллег розмовляти українською мовою, хіба після другого бокалу пива у рок кафе мої хлопці з Києва не перешли на російську, а дєвочка з Кривого рогу так і не намагалася навіть. :) вона говорить українською лише цитатами, при тому полякам говорить "Дякую", а не "Дзенькую", це видно звучить для неї однаково :)
Ось такі ми українці, хоч ми себе чітко індефікуємо як політична нація, принаймні у Києві, чіткої культурної самоіндефікації поки немає.
Хтось уже вважає себе європейцем, а хтось все таки хоче купити з останнього дорогу машину, а деякі молоді дівчата одягатимуть норкові шуби. Але саме шуб в Варшаві я не бачила взагалі, в Києві дуже поодинокі є, а говорять у Донецьку не мати шубу для дівчини - це позорно, ніщебродом назвуть.

Не знаю, наскільки це для нас добре чи погано бути таким провідником, перехідним током Заходу та Сходу, в культурному плані може і добре, але для історичного ривка погано, це точно.


IMG_7690

Приїхали ми в Варшаву 7 лютого, то був день коли треба було їсти солодощі, а саме пончики "День товстуна", тому дядечко, який нас зустрічав зразу ж нас ними любязно пригостив. Я спочатку не захотіла такий сніданок, але він сказав, що треба зїсти, бо щастя не буде цілий рік. Тому ми їмо зранку пончики в Варшаві 07.02 і очікуємо щастя.

Тургеневские женщины

У мене уже "назрєло".
Остання крапля була декілька днів тому.
Буває так, що чоловіки залипають. От їдеш ти в метро з роботи, зовсім не пафосно одягнена, в пуховіку і вязаній шапці, нікого не трогаєш. І от ловиш на собі цей погляд, коли зіниці розширені. Якби ми були тваринами, як у Оксани Забужко у славнозвістному "Українському сексі", то тут би і зляглися на брудній підлозі вагону метро.
Але ми люди, і цей поклик заставляє вийти не на своїй станції, іти за тобою до парку, говорити нісенітниці і все таки добитися "вийти на каву".
В цьому випадку, я була милостива, все таки діло було морозного вечора, а не влітку, і зреагувати можна було тільки на "ліцо", може навіть на очі, тому і дала свій номер телефону.

А далі, по наіждженому. Перше побачення зовсім не погане, ресторани, кіно, прогулянки по Андріївському, кава у Французькому вернісажі.
І от начебто відносини вимальовуються і навіть "тайны постели", ну хоть и не "брачныя", але все такі серйозні відносини.

В одному з італійських ресторанів, де світло приглушене, горять свічки, смачнющі страви і вино, ми заговорили про любов. В його розумінні любов, це тільки пристрасть, яка розриває на шматки і краще жити без неї.
А мені прийшли рядки Дмитра Павличка, про різні види любові, я зачитала їх, коли підняла очі, то побачила там, не захоплення, ні, там була розгубленість. Це була остання крапля, яка забрала його тваринний потяг, але іншого він видно не бажав.
Ще декілька раз він мені дзвонив, в останній раз назвав мене "тургєнєвской дєвушкой" і більше не дзвонив.

Я теж не дзвоню, тому що знаю, "тургєнєвские женщины" не в тренді цієї потреблядської епохи, де жінка також стала річчю для користування, а жінкам платять за бездушність ресторанами, подорожами, подарунками.
Такий собі натуральний обмін.
Зараз по інтернету гуляє ролик, де маленька дівчинка пубертатного періоду розказує "Чого хочуть жінки". Така собі істина устами дитини, згусток епохи. Лейтмотив цього дійства, коли маленька дівчинка хоче бабла, але не хоче бути проституткою, раніше це називалось "содєржанка".


І ось ця епоха говорить кожен день устами цих дєвочок і багатих дядьок: "Дорогая з тобою щось не так", хтось звийчайно попускається. Але деякі платить дуже високу ціну, бо для "тургенєвськой дєвушки" найстрашніше втратити себе. Недавно був же випадок, коли 19-річна дівчина вистрелила собі в висок на елітній квартирі.

Другий вихід стати філософом, бути сильним жити в маргінезі, розуміючи що з тобою все нормально, просто цей світ сходить з розуму.

Семидесяті

Тільки зараз вслухалася про що ця пісня.
Про те ж, що і "Я піду в далекі гори", а це мої улюблена.
Як говорив один мальчик у нас на новорічному корпоративі:"Я хочу влюбиться і что бы у меня была девочка".
Все так просто, але які красиві пісні, і який красивий Назарій Яремчук. Такий він був, коли я тільки народилася, і взагалі щирий дуже був артист, земля пухом.

Варшава

Зараз читаю "Лексикон інтимних міст" Андруховича, звичайно на сон грядущий. Дуже сприяє зимовими вечорами думати про те, що світ великий, звіряючи свої світовідчуття про побачені міста з письменницьким. Але що у Андруховича спільне зі мною: настрій, відчуття того чи іншого місця додають власні історії, власні очікування, люди поруч, погода, та зв'язок з іншими рідними місцями.

Але про Варшаву якось не зачепило, хоча він написав, що він її любить, хоч вона і не красива.
Така собі любов не за красу, а за духовність.

Може ще хтось її любить, і скаже мені щось таке подивитися, щось осягнути цікавого. Бо скоро там буду, і часу вільного у мене там буде теж достатньо.
Все-таки вона пристрасна, а там де є велика пристрасть, там має бути і категоричність. Або-або, третього не дано.

В гнилому болоті нашої політики таких людей дуже мало, та ще й з такою академічною освітою та розумом, який може не тільки процитувати великих, але ще і осягути всю цю велич.

9 січня у нього був би День народження, якби він був живий.
Великий геній, який міг оцінити все геніально красиве, великий естет. Патріот та космополіт, він був патріотом всього прекрасного.
Вважав себе патріотом України, Вірменії та Грузії одночасно.

http://www.istpravda.com.ua/videos/2013/01/9/107493/

Profile

oceanvic
Вікторія

Latest Month

April 2013
S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930    

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Akiko Kurono